Як вступити до Асоціації ЕМДР Україна

Щоб подати заявку на вступ, необхідно:

• Мати базову психологічну освіту
  (психологія, практична / клінічна психологія або суміжна спеціальність; також приймається медична освіта з психіатрії чи психотерапії).
• Проходити або мати завершену психотерапевтичну освіту
  у визнаному психотерапевтичному напрямі з теорією, практикою та супервізією.
• Пройти базовий тренінг EMDR (Part 1 / EMDR-I)
  у сертифікованого EMDR-тренера та бути готовими продовжувати EMDR-навчання
  (EMDR-II, супервізія, підвищення кваліфікації).
• Погоджуватися зі Статутом та Етичним кодексом Асоціації
  і дотримуватися стандартів EMDR Europe / EMDRIA.

 

1.       Вступ

1.1. Інтереси і благополуччя клієнта є в центрі професійної уваги психотерапії та психологічного консультування. Метою психотерапії та психологічного консультування є допомога клієнту в досягненні його цілей та покращення функціонування у фізичній, емоційній, інтелектуальній, соціальній та духовній сферах. Психолог підтримує та допомагає клієнту набути максимального функціонування та розвитку.

1.2. Психолог надає діагностичні та психотерапевтичні послуги згідно із законом країни, в якій практикує, та отриманою кваліфікацією, а також згідно із законом країни, де перебуває клієнт.

1.3. Клієнтами психолога можуть бути:

1. дорослі особи, які досягли повноліття;
2. неповнолітні особи, яким надаються послуги за згодою опікунів;
3. сімейні пари та сім’ї, де клієнтом є вся сім’я або пара;
4. суд, який замовляє судову експертизу, оцінку, терапію або іншу послугу згідно із законом країни.

1.4. Клієнти мають право подати скаргу щодо невиконання психологом даного кодексу до етичної комісії Асоціації ЕМДР Україна, і така скарга буде розглянута етичною комісією асоціації.

 

2.       Професійні принципи роботи психолога

2.1. Благополуччя клієнта.

2.1.1. Психолог керується принципом «не нашкодь». Благополуччя клієнта є найпершим та найвищим пріоритетом у консультативній практиці.

2.1.2. При визначенні благополуччя клієнта беруться до уваги цінності, цілі та особливості клієнта, що робить таке визначення індивідуальним для кожного клієнта.

2.2. Автономність клієнта.

2.2.1. Психологи поважають право вибору клієнтів щодо напрямку терапії, їхнього життєвого вибору та особистих цінностей.

2.2.2. Клієнт має право не приймати допомогу і не працювати над своїми проблемами.

2.3. Цінності.

2.3.1. Психолог не нав’язує свої цінності клієнту і намагається створити безпечний терапевтичний простір, де клієнт може дослідити свої цінності або ціннісний конфлікт і дійти власних висновків. При цьому психолог підтримує клієнта у його пошуку, може надавати професійні рекомендації або направляти за консультаціями до інших людей (лідерів думок, релігійних лідерів тощо), але утримується від нав’язування власних поглядів і оцінок.

2.3.2. Психологи можуть зберігати власну думку щодо моральних, етичних та духовних аспектів проблем клієнта, які можуть кардинально різнитися з думкою клієнта, але при цьому психологи витримують професійні кордони, де клієнт визначає свої пріоритети та цінності в безпечній терапевтичній атмосфері без тиску з боку психолога.

2.3.3. Психологи прагнуть уникати перенаправлення клієнтів до інших психологів виключно через розбіжності у цінностях. Психолог має право не погоджуватися з вибором або цінностями клієнта, але не наголошує на такій незгоді і виносить свою незгоду на обговорення з супервізором або шукає професійну консультацію. З клієнтом психолог обговорює свою незгоду в разі, коли це необхідно, керуючись виключно цілями терапії та запитом клієнта.

2.4. Професійний вплив та перевага у стосунках.

2.4.1. Виконання етичних норм у терапевтичних стосунках є відповідальністю психолога. Психолог усвідомлює, що у терапевтичних стосунках клієнт перебуває у вразливому стані, і терапевт має професійний вплив та перевагу. Тому психолог чутливо ставиться до ситуацій, де клієнту незручно відмовити або сказати про свій рівень дискомфорту. Якщо психолог не впевнений у рівні комфорту клієнта, він/вона запитує про це і завжди віддає пріоритет більшій безпеці та комфорту клієнта.

2.4.2. У разі, коли психолог не впевнений щодо свого впливу на клієнта та безпечності ситуації, або коли ситуація не має однозначного плану дій, психолог отримує консультацію у колег і документує отримані поради в справі клієнта.

2.4.3. Психолог завжди обирає план дій, який є загальною практикою більшості психологів, і діє на стороні більшої безпеки.

2.5. Чесність.

2.5.1. Психолог завжди надає правдиву і максимально точну інформацію клієнту, не приховує результатів психологічної діагностики та оцінювання, результатів досліджень щодо проблем клієнта та прогнозу. При цьому психолог практикує чутливість до емоційності та сприйняття важкої інформації і роз’яснює терміни та значення заключення, діагностики, прогнозу та методів допомоги.

2.5.2. Психолог максимально сприяє розумінню клієнтом практичного значення професійної інформації та можливих варіантів допомоги з проблемою клієнта.

2.6. Незаподіяння шкоди.

2.6.1. Психологи вживають розумних заходів, щоб уникнути заподіяння шкоди своїм клієнтам/пацієнтам, студентам, керівникам, учасникам дослідження, клієнтам організації та іншим, з ким вони працюють, а також мінімізують шкоду там, де це можливо та неминуче.

2.6.2. Психолог не бере жодної участі у фасилітації, асистуванні та інших формах участі у тортурах, які визначаються як будь-який акт, що спричиняє важкий біль та страждання, чи то фізичне, чи ментальне, навмисно завдане людині. А також не може бути співучасником будь-якої іншої жорстокої, негуманної або принизливої поведінки.

2.6.3. Психологи не беруть участі, не сприяють, не допомагають та не беруть жодної участі у випадках катування, визначеного як будь-який вчинок, в результаті якого виникає сильний біль або страждання, фізичні чи психічні.

 

3.       Практики психологічного консультування та терапії

3.1. Модальності психологічного консультування та терапії.

3.1.1. Кризове консультування. Кризове консультування спрямоване на надання психологічної допомоги у переживанні критичної ситуації. Кризове консультування починається з надання клієнту екстреної психологічної допомоги, яка, насамперед, спрямована на стабілізацію стану клієнта та перенаправлення до фахівців для планової роботи за потреби.

3.1.2. Оцінювання та тестування. Психологи застосовують методи психодіагностики та інтерв’ювання клієнта для ідентифікації симптомів, історії та контексту проблеми клієнта. Психологи мають право застосовувати всі методи психодіагностики, яким були навчені або навчаються під супервізією досвідченого фахівця.

3.1.3. Індивідуальне консультування. Індивідуальне психологічне консультування — це форма професійної психологічної допомоги у вигляді взаємодії психолога та клієнта, що базується на повному зосередженні психолога на особистості клієнта, що проводиться виключно з клієнтами, які звернулися за психологічною допомогою, і в ході якої застосовуються техніки психотерапевтичного втручання для досягнення клієнтом поставлених психотерапевтичних цілей. Це також стосується клієнтів, направлених судовою системою для терапії. Зрештою, клієнти вирішують, чи отримувати послуги, на які їх направляє суд, чи відмовитись від них і отримати відповідні наслідки, передбачені законом.

3.1.4. Травматерапія. Психологи застосовують психотерапевтичні навички та техніки роботи з різними видами психологічної травми, включаючи фізичне та сексуальне насильство, гострі та ускладнені стресові реакції на війну, смерть близьких людей, подолання симптомів та наслідків посттравматичного стресового розладу.

3.1.5. Групова робота. Групове консультування передбачає залучення до психотерапевтичного процесу декількох клієнтів, зацікавлених у вирішенні однієї або схожої проблеми. У цьому разі увага психолога фокусується не тільки на індивідуальності конкретного члена групи, а й на взаємодії між ними, пошуку рішень, що спираються як на власні можливості, так і на підтримку учасників групової терапії.

3.1.6. Пари та робота з сім’ями. Робота психолога з парою полягає у наданні психологічної допомоги двом людям, які, перебуваючи у стосунках, зацікавлені у їх якісних змінах. Центральною віссю у роботі з парою є дослідження способів взаємодії один з одним, пошуку того, що необхідно для налагодження гармонійних стосунків.

3.1.7. Робота з дітьми та підлітками. Психолог, надаючи психологічну допомогу дітям та підліткам, користується спеціальними професійними та науковими знаннями та створює умови, в яких дитина або підліток переживає свої нові можливості у вирішенні власних запитів та запитів, які формують батьки (див. розділ 5.10).

3.1.8. Онлайн-консультування. Це альтернативне джерело психологічної допомоги в тих випадках, коли традиційне (очне) психологічне консультування недоступне або ускладнене. Онлайн-консультування дає можливість психологу розширити сферу своєї професійної діяльності та надавати допомогу людям, які мають обмежений доступ до психологічної допомоги (див. розділ 8).

3.2. Методи психологічного консультування та терапії.

3.2.1. У своїй роботі психолог повинен застосовувати тільки ті методи діагностики, підтримки та корекції, які є валідними і надійними, а ефективність яких є науково доведеною.

3.2.2. Якщо методи, якими користується психолог, мають під собою слабку дослідницьку базу або є інноваційними, то психолог пояснює це клієнтові, а також ризики, пов’язані із застосуванням таких методів. Згода клієнта на отримання терапії за допомогою інноваційних методів або зі слабкою дослідницькою базою документується.

3.2.3. Беззастережне використання діагностичного інструментарію або терапевтичних методів, ефективність яких не є науково доведеною або є шкідливою, є серйозним порушенням етичних норм.

3.3. Дослідження та публікації.

3.3.1. У разі залучення клієнтів до дослідження клієнт має бути проінформований про:

• тему, мету, задачі та методи дослідження;
• можливі переваги та потенційну шкоду від участі у дослідженні;
• свободу не брати участь у дослідженні або припинити свою участь у будь-який час;
• результати дослідження;
• кому можна надати скаргу про дане дослідження з телефоном та електронною адресою особи та організації, яка гарантує захист учасників дослідження від тиску та іншої неетичної поведінки.

3.3.2. Якщо дослідження проводяться в організаціях або інституціях, то психолог бере згоду або дозвіл організацій або інституцій, де проводяться дослідження, додатково до індивідуальної згоди клієнта.

3.3.3. Для психолога є категорично недопустимим розголошення інформації, за якою можна ідентифікувати клієнта, в публікаціях та наукових презентаціях без інформованої згоди клієнта.

 

4.       Освіта та компетенції

4.1. Базова освіта та право на практику.

4.1.1. Психологи повинні мати психологічну освіту, яка за законом надає їм право на надання психологічної допомоги клієнтам.

4.1.2. Допускається робота психолога-інтерна, коли він/вона практикує в рамках навчальної програми під супервізією досвідченого психолога-супервізора, який/яка бере на себе відповідальність за практику інтерна.

4.1.3. Закони та статути. Психологи переконуються, що їхні клієнти знають відповідні юридичні права та обмеження, які регулюють практику психологічного консультування, коли психолог і клієнт перебувають в різних областях чи країнах.

4.2. Професійна освіта.

4.2.1. Психолог має володіти знаннями та навичками, описаними в вимогах International Registry of Counselor Education Programs (IRCEP), описаних далі в пунктах 4.2.2–4.2.9.

4.2.2. Володіння навичками, теоріями та техніками психологічного консультування.

4.2.3. Знання теорій розвитку особистості.

4.2.4. Знання етичних принципів практики та законів країни, в якій практикує психолог та перебуває клієнт.

4.2.5. Знання та володіння навичками групового психологічного консультування та психотерапії.

4.2.6. Знання та володіння навичками допомоги людям із залежною поведінкою.

4.2.7. Знання психопатології та вміння робити біопсихосоціальне оцінювання, розуміти клінічну симптоматику, вміти концептуалізувати клінічні випадки за міжнародним класифікатором психічних та поведінкових розладів.

4.2.8. Знання сталих практик терапії та наукових досліджень, які стосуються практичної роботи психолога.

4.2.9. Успішне проходження клінічної практики під супервізією досвідченого психолога-супервізора.

4.3. Кордони компетенції.

4.3.1. Інформування клієнтів про кваліфікацію психолога. До початку роботи з клієнтом психолог має надати повну, вичерпну інформацію про свою кваліфікацію, сфери компетентності та напрямки діяльності. Доцільною при цьому є психоедукація клієнта щодо різноманіття напрямів психологічної практики та специфіки їх реалізації. Також на цьому етапі повинне відбуватись формулювання цілей роботи, оцінка їх реалістичності та досяжності, а також оцінка психологом своєї компетентності для допомоги у досягненні поставлених цілей.

4.3.2. Постановка цілей роботи відповідно до компетентностей психолога. Приступаючи до роботи, психолог повинен обговорити з клієнтом цілі та завдання спільної діяльності. Цілі мають відповідати компетентностям психолога та бути загалом досяжними.

4.3.3. Обмеження знань та навичок. Психолог повинен усвідомлювати обмеження власних знань і навичок. У разі, коли психологу бракує знань, навичок або кваліфікації для надання фахової психологічної допомоги, психолог має розглянути необхідність набуття таких знань, навичок або кваліфікації за допомогою додаткового навчання та практики під супервізією фахівця, який їх має.

4.3.4. Перескерування у зв’язку з обмеженістю знань, навичок або кваліфікації психолога. У разі, якщо набуття додаткових знань, навичок або кваліфікації є неможливим для психолога, то він/вона пояснює своє обмеження клієнту та перескеровує клієнта до своїх колег, які мають достатньо знань, навичок або кваліфікацію для надання якісної допомоги клієнтові (див. розділ 5.9).

4.3.5. Навчання протягом життя. Психолог повинен добре усвідомлювати межі власної компетентності та працювати над їх розширенням: практикувати навчання протягом життя, опановувати нові підходи та напрямки роботи, поглиблювати свої теоретичні знання та розвивати спеціальні практичні навички.

5.       Відносини з клієнтами

5.1. Конфіденційність, її забезпечення та обмеження.

5.1.1. Зберігання конфіденційності є одним з незаперечних обов’язків психолога. Конфіденційною є інформація, яка стосується особистого життя і життєвих обставин клієнта, а також те, що стосується взаємин з клієнтом, процесу консультування, результати тестування, плану та задач терапевтичних зустрічей, результатів та рекомендацій терапевтичної роботи, змісту зустрічей.

5.1.2. Захищаючи конфіденційність інформації клієнтів, психолог керується законодавством України та країни, де перебуває клієнт, фаховими стандартами, інституційними правилами місця роботи, інформованою згодою на надання послуг чи проведення дослідження та етичним кодексом психологів.

5.1.3. Розкриття інформації третім особам відбувається за письмовою згодою клієнта і може бути погоджене з клієнтом в інформованій згоді на першій зустрічі або пізніше закріплене додатковою угодою про розкриття інформації третім особам. Клієнт може обмежити психолога в терміні дії згоди на розкриття інформації та типі інформації, яка розкривається (наприклад: тільки результати біопсихосоціальної оцінки та рекомендації, чи тільки дати психологічного консультування, або тільки цілі консультування).

5.1.4. Конфіденційність клієнта може бути обмежена повністю або частково за письмовою згодою клієнта, а також у випадках, передбачених законодавством країни, де практикує психолог або проживає клієнт, без згоди клієнта. Зокрема, коли є: 1) високий ризик, що клієнт завдасть шкоди собі (наприклад, високий ризик самогубства); чи 2) іншим (наприклад, планування вбивства); 3) у випадках фізичного, сексуального чи психічного насилля до людей з обмеженими фізичними або ментальними можливостями, юридично недієздатних осіб, дітей до 18 років або літніх людей; ⁷¹4) на вимогу суду та в інших випадках, передбачених законодавством країни, де перебуває клієнт та психолог.

5.1.5. Заразні захворювання, що загрожують життю. Коли клієнти повідомляють про те, що у них є захворювання, яке є одночасно заразним і небезпечним для життя, то психологи можуть розкрити таку інформацію третім особам, які наражаються на серйозний і передбачуваний ризик зараження цим захворюванням. Перед тим як розкрити інформацію, психологи оцінюють намір клієнтів повідомити третім особам про свою хворобу або вчинити дії, які можуть зашкодити третій особі.

5.1.6. У випадках обмеження конфіденційності клієнта, коли це передбачено законодавством країни без згоди клієнта, психолог надає інформацію в мінімально необхідному об’ємі для задоволення мети, за якою конфіденційність була обмежена.

5.1.7. Клієнт має бути проінформований про можливі ситуації обмеження конфіденційності на першій зустрічі консультування у відповідності з його розумовими особливостями (з урахуванням віку, словникового запасу, рівня психічного розвитку тощо), професійні терміни мають бути роз’яснені.

5.1.8. Інформування щодо умов обмеження конфіденційності має відбутися у письмовій формі з усним роз’ясненням на початку консультування, на першій зустрічі, і повторно у випадку, коли виникне необхідність вдатися до обмеження. Клієнт має продемонструвати своє розуміння і згоду на умови консультування та обмеження конфіденційності шляхом підписання інформованої згоди, яка складається в двох примірниках — один для психолога і один для клієнта.

5.1.9. У разі, коли психолог стикається з ситуацією, яка має потенційний ризик для конфіденційності клієнта (наприклад: коли клієнт запрошує психолога на похорон важливої особи або відвідати іншу важливу подію — випускний, весілля тощо), психолог ретельно документує як: 1) план дій, який обрав психолог, був в інтересах клієнта і мав терапевтичну дію; 2) враховував можливі ризики шкоди клієнту і їх нейтралізацію; 3) інформував клієнта про ризики та переваги від обраного плану дій та отримав погодження клієнта; та 4) чи були отримані консультації у колег і чи є ця практика загальноприйнятною серед колег.

5.1.10. Конфіденційність в онлайн та телефонному консультуванні. У випадку надання послуги через засоби зв’язку (телефон або онлайн) клієнт має бути попереджений, що конфіденційність в таких форматах не може бути гарантована і є ризики її порушення. При цьому психолог має вжити максимальних заходів для захисту конфіденційності, зокрема консультування через захищені засоби зв’язку з інкриптуванням (докладніше про онлайн-консультування дивіться розділ 8).

5.1.11. Передача конфіденційної інформації: психологи вживають запобіжних заходів для забезпечення конфіденційності всієї інформації, що передається за допомогою будь-якого носія і в будь-якій формі. Перенесення конфіденційної інформації на флешці або інших індивідуальних засобах зберігання інформації не є етичним.

5.1.12. Консультації щодо клінічної справи (випадку) та розповсюдження клієнтської інформації. Психолог може мати потребу отримати консультацію щодо напрямку та інтервенцій терапевтичного процесу з іншим фахівцем. Якщо така потреба виникає, то психологу бажано обговорити таку необхідність з клієнтом та отримати його/її згоду. Але якщо з певних об’єктивних причин цього обговорення не відбулося, психолог під час отримання професійної консультації має зберігати в таємниці особу клієнта.

5.1.13. Померлі клієнти. Смерть клієнта не знімає з психолога зобов’язань щодо збереження конфіденційності клієнта. Психологи захищають конфіденційність померлих клієнтів відповідно до вимог законодавства країни, де практикує та де проживав клієнт, та задокументованих побажань клієнта.

5.1.14. Доступ до документації. Всі записи психолога, які містять конфіденційну інформацію про клієнта, мають зберігатися в шафі або сейфі під замком, а електронні носії мають бути захищені паролем (докладніше див. розділ 7.2).

5.1.15. Доступ клієнтів до документації. Клієнт є співвласником своєї консультативної документації. У випадку запиту клієнта про надання доступу або копії його клінічної документації йому має бути надано доступ до записів терапевтичних зустрічей, а психолог повинен надати необхідні пояснення і відповіді на запитання клієнта. Виключенням для надання доступу до документації є випадки, коли документація містить інформацію, розголошення якої може нашкодити клієнту.

5.1.16. Групове консультування. Групове психологічне консультування: у груповій роботі психологи чітко пояснюють важливість та критерії конфіденційності групи. Правила дотримання конфіденційності є частиною письмової інформованої згоди з кожним членом групи. Також членам групи роз’яснюється, що конфіденційність в груповому середовищі важко гарантувати стовідсотково.

5.1.17. Консультування сімей та пар. Психологічне консультування сімейних пар/сімей: у психологічному консультуванні сімейних пар/сімей психологи чітко визначають, хто вважається «клієнтом», і обговорюють очікування та обмеження конфіденційності. Психологи шукають згоди та письмово оформлюють таку згоду між усіма залученими сторонами щодо конфіденційності інформації. За відсутності домовленості про інше, клієнтом вважається сімейна пара або сім’я.

5.1.18. Відповідальність перед батьками та законними опікунами. Психологи інформують батьків та законних опікунів про роль психолога та про конфіденційний характер консультаційних відносин у відповідності з чинним законодавством та умовами опікунських відносин. Психологи є чутливими до культурного різноманіття сімей і поважають невід’ємні права та обов’язки батьків/опікунів щодо благополуччя їхніх дітей/підопічних відповідно до закону. Психологи працюють над встановленням, якщо доречно, стосунків співпраці з батьками/опікунами, щоб найкраще задовольнити потреби клієнтів (див. 5.10).

5.1.19. Розголошення конфіденційної інформації: консультуючи неповнолітніх клієнтів або дорослих клієнтів, які не мають можливості дати добровільну згоду на розголошення конфіденційної інформації, психологи звертаються за дозволом на розкриття інформації до відповідної третьої сторони. У таких випадках психологи інформують клієнтів відповідно до їхнього рівня розуміння та вживають відповідних заходів для захисту конфіденційності клієнтів.

5.1.20. Міждисциплінарні команди. Коли послуги надаються клієнту міждисциплінарною командою, клієнта повідомляють про існування та склад команди, інформацію, яка їй надається, та цілі надання такої інформації.

5.2. Інформована згода

5.2.1. Робота з клієнтом можлива тільки після підписання інформованої згоди на надання психотерапевтичної допомоги та консультування, де клієнта сповіщають про мету роботи, про методи, що застосовуються, про конфіденційність тощо.

5.2.2. У разі, якщо клієнт не в змозі сам приймати рішення про підписання інформованої згоди, таке рішення повинно бути прийнято його законними представниками, опікуном або довіреною особою.

5.2.3. У разі, якщо клієнта направлено на терапію рішенням суду або будь-якою державною установою, договір на надання послуг також підписується з клієнтом, крім випадків, коли така послуга є частиною послуг всієї організації (наприклад, закладу позбавлення волі), тоді усної згоди на консультування є достатньо.

5.2.4. Інформована згода повинна включати в себе дані про клієнта (ПІБ, адреса, контактний телефон) для контакту та реагування в екстрених випадках, а також прописані кордони відповідальності, права клієнта, очікування від клієнта та правила консультування.

5.3. Діагностика

5.3.1. Психолог зазвичай починає психотерапевтичну роботу з клієнтом з біопсихосоціального оцінювання для того, щоб мати всебічну клінічну картину і правильно концептуалізувати випадок і напрямок терапії.

5.3.2. Психолог може отримати первинну інформацію від близьких клієнта, якщо на це є інформована згода клієнта, або близькі є опікунами чи офіційними представниками клієнта.

5.3.3. Психолог може застосовувати методики, які відповідають цілям оцінювання, що проводиться, та віку і розвитку клієнта.

5.3.4. Діагностичні методики обов’язково повинні бути стандартизованими, нормалізованими, надійними, валідними та адаптованими до контингенту досліджуваних.

5.3.5. Інструмент, який перебуває на етапі валідизації, може бути використаний з інформованої згоди клієнта. Необхідно зважати, що застосування окремих клінічних технік і методик потребує додаткового спеціального навчання, а їх використання фахівцем, який не пройшов такого навчання, є забороненим. Допускається застосування методик, яким навчається інтерн під супервізією досвідченого фахівця.

5.3.6. Психолог правдиво доводить до відома клієнта результати діагностики та психологічного оцінювання, пояснюючи терміни та висновки, які можуть бути незрозумілими. Психологу забороняється спотворювати або приховувати результати діагностики, дезінформувати клієнта, надавати невірну чи некоректну інформацію.

5.4. План консультування та терапії

5.4.1. Психолог зобов’язаний скласти разом з клієнтом план консультування та терапії з короткостроковими та довгостроковими цілями та методами, теоретичними підходами, які планується задіяти при виконанні цього плану.

5.4.2. У кризових ситуаціях та ситуаціях високого суїцидального ризику першочерговою ціллю є забезпечення безпеки клієнта.

5.4.3. Довгострокові та короткострокові цілі повинні бути чіткими, реалістичними, екологічними (не повинні суперечити іншим цілям). А також ціль повинна бути вимірюваною і мати чітко сформульовані критерії досягнення, зрозумілі клієнтові.

5.4.4. Плану рекомендовано оновлювати не рідше ніж 1 раз на 6 місяців, а можливо і частіше (залежно від прогресу терапії).

5.4.5. Психолог повинен скласти заключне резюме після завершення терапії з рекомендаціями.

5.4.6. На випадок раптової недієздатності або смерті психотерапевта повинна бути довірена особа, яка належним чином може зберігати та знищити, коли прийде термін, конфіденційну документацію. Ця особа має бути визначена заздалегідь, з нею укладена письмова угода, а інформація про неї зафіксована.

5.5. Терапевтичні кордони

5.5.1. Сім’я та соціальна мережа клієнта. Психологи повинні визначити ризики та переваги взаємодії з сім’єю та соціальною мережею клієнта. У більшості випадків психологи повинні уникати розголошення своїх стосунків з клієнтами, якщо не підписано дозвіл на розголошення інформації. Якщо психологи не впевнені, чи допустимо взаємодіяти з сім’єю або соціальною мережею клієнта, слід врахувати такі факти: потенційну шкоду для клієнта, включаючи проблеми збереження приватності та конфіденційності клієнта, а також характер та мету взаємодії. Психологи повинні задокументувати свій процес прийняття рішень у профайлі клієнта.

5.5.2. Подарунки та сувеніри. Психологи визнають, що прийняття подарунка від клієнтів може змінити терапевтичні стосунки. У більшості випадків психологи повинні уникати прийняття подарунків від клієнтів та членів їхніх сімей, за винятком ситуацій, коли це доречно з точки зору культури чи доцільно з точки зору терапевтичного процесу. Якщо психологи не впевнені, чи варто прийняти подарунок, слід взяти до уваги такі факти: цінність подарунка та вплив на терапевтичні стосунки. Психологи повинні задокументувати свій процес прийняття рішень у документації справи клієнта.

5.6. Стосунки подвійної ролі (подвійні стосунки)

5.6.1. Визначення стосунків подвійної ролі. Подвійні стосунки мають місце тоді, коли психолог перебуває у професійній взаємодії з клієнтом, а також:

1. має іншу роль у стосунках з цим клієнтом;
2. одночасно перебуває у стосунках з людиною, яка близько знайома або має родинні зв’язки з цим клієнтом;
3. має намір у майбутньому вступити у стосунки з родичем або близькою людиною клієнта.

5.6.2. Уникнення стосунків подвійної ролі. Психолог повинен утримуватись від вступу у подвійні стосунки у випадку, коли має підстави вважати, що це вплине на об’єктивність, компетентність або ефективність надання психологічних послуг, або якщо існує ризик експлуатації та завдання шкоди клієнтові.

5.6.3. Припустимість стосунків подвійної ролі. Подвійні стосунки можуть залишитися в межах етичних вимог, якщо немає причин очікувати їхнього негативного впливу на процес консультування або спричинення шкоди клієнту. Рішення щодо зваженого балансу переваг та ризиків завдання шкоди у таких стосунках документується.

5.6.4. Завдання шкоди клієнту внаслідок стосунків подвійної ролі. Якщо психолог усвідомлює, що через непередбачувані обставини виникла загроза завдання шкоди клієнту внаслідок подвійних стосунків, він повинен вирішити це питання з урахуванням інтересів та благополуччя клієнта, а також у максимальній відповідності до вимог цього Етичного кодексу.

5.6.5. Робота з членами родини, друзями та знайомими. Робота психолога з особами, які входять до кола його приватного спілкування, є неприпустимою. У випадку, якщо до психолога за професійною допомогою звертаються члени родини, друзі, знайомі та інші особи, з якими він має приватні стосунки, він повинен скерувати їх до інших фахівців.

5.6.6. Відвідування громадських та публічних заходів на прохання клієнтів. Психологи повинні визначити ризики та переваги відвідування громадських та публічних заходів на прохання клієнтів. Психологи повинні оцінити доречність відвідування громадських та публічних заходів з точки зору культури та його значущість з точки зору терапевтичного процесу. Крім того, психологи повинні врахувати проблеми збереження приватності та конфіденційності клієнта. Психологи повинні задокументувати свій процес прийняття рішень у профайлі клієнта (див. 5.1.9.).

5.6.7. Зміна ролей у професійних стосунках. Коли психологи визначають, що професійні стосунки з клієнтом повинні змінитися порівняно з початковими або нещодавно узгодженими стосунками, вони обговорюють ці зміни з клієнтом. Якщо клієнт дає згоду на зміну, психологи отримують підписану інформовану згоду від клієнта, що пояснює зміни, ризики та переваги змін, а також право клієнта відмовитися від послуг, пов’язаних із зміною. Прикладом зміни ролей може бути перехід від одного типу консультування до іншого, наприклад, перехід від індивідуального консультування до подружнього або сімейного чи навпаки.

5.6.8. Психологи не вступають у романтичні або сексуальні стосунки з дійсними клієнтами або членами їхніх родин.

5.6.9. Психологи не вступають у сексуальні або романтичні стосунки з клієнтами, з якими в них закінчилися терапевтичні стосунки, та членами їхніх сімей мінімум протягом п’яти років після закінчення терапії або консультування.

5.6.10. Якщо психолог має намір вступити в сексуальні або романтичні стосунки з клієнтом або членами їхніх родин після закінчення терміну п’яти років, він/вона ретельно зважує таке рішення, документує, як такі стосунки не завдадуть шкоди колишньому клієнту, ризики, які несуть такі стосунки благополуччю та психологічному стану клієнта, та яким чином такі ризики можуть бути мінімізовані. При необхідності психолог отримує консультацію у колег про зваженість та об’єктивність свого рішення.

5.6.11. Попередні сексуальні та/або романтичні стосунки. Психолог не вступає у професійну взаємодію з особами, з якими у нього були сексуальні або романтичні стосунки.

5.7. Домагання

5.7.1. Сексуальні домагання. Психолог не вступає у сексуальні стосунки з клієнтом. Сексуальні домагання — це фізична активність, вербальна або невербальна поведінка сексуального характеру, що відбувається у контексті діяльності психолога і:

• є небажаною, образливою або створює некомфортне робоче середовище;
• усвідомлюється психологом або ж про її неприпустимість повідомляє клієнт;
• є досить інтенсивною та експансивною, щоб бути образливою для іншої людини. Сексуальні домагання можуть складатися з одного інтенсивного чи тяжкого епізоду або з певної кількості повторюваних дій.

5.7.2. Інші домагання. Психолог свідомо не бере участі у поведінці, яка являє собою переслідування або приниження людини (клієнта) на основі таких факторів, як вік, стать, статева ідентичність, раса, етнічна приналежність, культура, національне походження, релігія, сексуальна орієнтація, інвалідність, мова чи соціально-економічний статус.

5.8. Декілька клієнтів

5.8.1. Робота з кількома клієнтами. У разі, якщо психолог погоджується надавати послуги двом або більше людям, які перебувають у стосунках між собою, він повинен до початку роботи роз’яснити, хто саме є його клієнтом/клієнтами та який характер стосунків він матиме з кожним з них. Якщо психологу доводиться виконувати потенційно суперечливі ролі, він може внести необхідні роз’яснення, коригування або відмовитись від цих ролей.

5.8.2. Виконання психологом додаткових ролей. У випадку, коли психолог виконує додаткову роль відповідно до вимог закону, поліції або надзвичайних обставин, бере участь у судових та/або адміністративних процедурах, він повинен на початку такої діяльності визначити очікування та умови конфіденційності.

5.9. Перескерування клієнтів та залучення третіх сторін

5.9.1. Залучення третіх сторін. Особливої уваги потребують клієнти, проблеми яких перебувають на межі психології та інших сфер практичної допомоги. При роботі з ними доцільним може бути як продовження психологічної підтримки із залученням третіх сторін, так і повне перескерування до інших фахівців: психотерапевтів, психіатрів, лікарів соматичної медицини, реабілітологів, соціальних працівників та ін.

5.9.2. Перескерування клієнтів, чиї проблеми резонують з особистісними переживаннями психолога. У випадку, якщо проблеми, з якими звернувся клієнт, торкаються особистісних переживань психолога та є тригерами, що викликають у нього сильні емоційні реакції і перешкоджають виваженій роботі, психолог повинен перескерувати клієнта до своїх колег, а сам винести свої проблеми на обговорення та пропрацювання під час супервізії або особистої терапії. Також, якщо це відповідає вимогам екологічності, можливою є паралельна робота: психотерапія з клієнтом та пропрацювання психологом власних труднощів і проблем.

5.9.3. Перескерування клієнтів у разі погіршення здоров’я психолога. У випадку, якщо психолог відчуває погіршення свого фізичного або психологічного стану, що перешкоджає його ефективній діяльності та може становити загрозу для здоров’я оточуючих, робота з клієнтами має бути призупинена. Якщо ж проблеми, з якими звернувся клієнт, вимагають термінового пропрацювання, необхідним є його перескерування до іншого психолога (див. розділ 10).

5.9.4. Емоційна складова при скеруванні. При скеруванні клієнта до іншого фахівця психолог має бути чутливим до емоційної складової та сформованої прив’язаності клієнта до психолога і опікуватися почуттями клієнта при скеруванні до іншого фахівця.

5.10. Психологічна робота з неповнолітніми

5.10.1. Якщо психолог працює з неповнолітніми, то згоду на терапію підписують батьки або опікуни, і вони також здійснюють оплату послуг. Але психологу рекомендовано отримати усну згоду неповнолітнього на психологічну роботу.

5.10.2. Психолог зобов’язаний з сім’єю визначити межі конфіденційності в роботі з неповнолітнім, а саме що і в якому випадку та обсязі може бути повідомлено батькам або опікунам.

5.10.3. Робота в школі.

5.10.3.1. У разі, якщо психолог працює в школі, він/вона керується нормативною базою шкільного психолога, яка включає в себе укладання інформованої згоди на цілеспрямований психологічний вплив на учня.

5.10.3.2. Шкільні психологи не укладають окрему інформовану згоду з учнями або батьками на ті послуги, які є частиною послуг навчального закладу і мають на меті забезпечити та підтримати навчальний процес.

5.10.3.3. Шкільні психологи забезпечують психологічний супровід повноцінного особистісного й інтелектуального розвитку дітей на кожному віковому етапі, створюють умови для формування у них мотивації до самовиховання та саморозвитку.

5.10.3.4. Шкільні психологи проводять психолого-педагогічну діагностику готовності учнів до навчання та сприяють їх адаптації до нових умов навчально-виховного процесу, допомагають у виборі навчального закладу згідно з рівнем психічного розвитку.

5.10.3.5. Шкільні психологи розробляють та впроваджують розвивальні, корекційні програми навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних, гендерних, вікових особливостей учнів.

 

6.       Супервізія та консультація

6.1. Супервізія

6.1.1. Супервізія — метод теоретичного та практичного підвищення кваліфікації, формування в галузі психологічного консультування. Це втручання старшого члена професії стосовно молодшого колеги, яке є оцінювальним та ієрархічним, триває певний час і має одночасну мету покращити функціонування молодшої особи (осіб), забезпечити моніторинг якості професійних послуг, що пропонуються клієнтам, яких бачить підконтрольна особа, та виконувати обов’язки «воротаря» для тієї професії, до якої прагне підпорядкований (Bernard & Goodyear, 2014, с. 9).

6.1.2. Супервізор несе відповідальність за клієнтів супервізанта. Супервізія має регулярну основу.

6.2. Консультація

6.2.1. Консультація — це неофіційна зустріч між досвідченим терапевтом та колегою для отримання зворотного зв’язку та уявлення про клієнтів, якщо це вважається за доцільне (Bernard & Goodyear, 2014, стор. 11).

6.2.2. Консультація може бути епізодичною та мати вигляд одноразових зустрічей. Вона може мати характер рекомендацій, виконання яких не контролюється та залишається на відповідальності психолога.

6.3. Порядок проведення супервізій та консультацій

6.3.1. Супервізія онлайн здійснюється за тими ж принципами і правилами, що і супервізія очно.

6.3.2. Документи та відео сесій з клієнтами зберігаються на електронних носіях під паролем і доступні лише протягом доби, після чого видаляються. Прізвища клієнтів та інша інформація, за якою можна ідентифікувати клієнта, не використовується.

6.3.3. При онлайн-супервізії психологи суворо дотримуються конфіденційності без можливості доступу третіх осіб.

6.4. Вимоги до супервізора

6.4.1. Супервізор повинен мати базову та професійну освіту, описану в розділі 4.

6.4.2. Супервізор зобов’язаний мати відповідну теоретичну і практичну підготовку для супервізорства, знати та володіти основними моделями супервізії та розуміти стадії розвитку психолога.

6.4.3. Супервізор щороку підвищує свою кваліфікацію, беручи участь у навчальних програмах, підвищує рівень своєї компетентності.

6.4.4. Супервізор повинен дотримуватися конфіденційності в роботі з супервізантом.

6.4.5. Супервізор повинен усвідомлювати, що є частиною тріади психолог–клієнт–супервізор, і несе повну відповідальність за дії супервізанта у роботі з клієнтом, за якість наданих супервізантом послуг та благополуччя клієнта.

6.4.6. В обов’язки супервізора входить контроль за дотриманням супервізантом професійних стандартів та етичних норм.

6.4.7. Супервізор вибудовує професійні стосунки з супервізантом, ясно інформуючи про межі цих стосунків.

6.4.8. У випадках, якщо стосунки між супервізором і супервізантом виходять за межі професійного контексту, супервізор зобов’язаний переконатись у тому, що супервізант у цих стосунках не піддається експлуатації і йому/їй не завдається шкода. Супервізор повинен пам’ятати про те, що на ньому лежить відповідальність за вибудовування психологічних і фізичних кордонів у їхніх стосунках.

6.4.9. Супервізор зобов’язаний зберігати об’єктивність в оцінці супервізанта.

6.4.10. Супервізор уникає подвійних ролей із супервізантом, особливо тих, де він може завдати непередбачуваної шкоди.

6.4.11. Романтичні та сексуальні стосунки супервізора та супервізанта заборонені.

6.4.12. Супервізор не вступає в терапевтичні стосунки з супервізантом, розуміючи, що така подвійна роль буде шкодити об’єктивності оцінки роботи супервізанта або побудові терапевтичного альянсу та несе великий ризик завдання емоційної шкоди.

7.       Адміністрування практики психологічного консультування та терапії

7.1. Місце проведення консультацій

7.1.1. Конфіденційна обстановка. Психологи обговорюють конфіденційну інформацію лише в середовищі, в якому вони можуть належним чином забезпечити конфіденційність клієнта.

7.1.2. Місце практики має бути комфортним для клієнта та мати умови для захищеного електронного чи фізичного зберігання документації.

7.1.3. Психолог не проводить консультації, якщо психолог або клієнт перебувають у публічному місці.

7.2. Ведення документації

7.2.1. Психологи повинні вести записи зустрічей з клієнтом, де зазначаються основні моменти перебігу консультації: стан клієнта, тема консультації, застосовані інтервенції, прогрес щодо поставлених цілей.

7.2.2. План терапії. Окремо документується план терапії з цілями, підцілями та інтервенціями. План письмово погоджується з клієнтом, і клієнтові надається копія плану, підписана клієнтом і психологом.

7.2.3. Захист документації. Психологи вживають заходів щодо захисту інформації в ході терапії і після її закінчення.

7.2.4. Два замки. Захист інформації передбачає дотримання правила «двох замків», тобто вся інформація про клієнта повинна зберігатися таким чином, щоб доступ до неї був непрямим і мав подвійний рівень захисту. Наприклад: замок на дверях в офіс і замок на шафу з документацією або пароль на доступ до комп’ютера і пароль на доступ до окремої папки з документацією клієнта.

7.2.5. Психолог може робити відео- або аудіозаписи консультації тільки з письмового дозволу клієнта. Треті особи можуть з ними ознайомлюватися лише після отримання згоди на це з боку клієнта; це положення поширюється і на телефонні переговори.

7.2.6. Термін зберігання клієнтської документації після закінчення послуг — 3 роки, крім випадків, коли довше зберігання передбачається законом. Після закінчення терміну зберігання вся документація знищується таким чином, щоб текст не міг бути прочитаним (через шредер, дрібне розривання або спалювання).

7.2.7. Отримання клінічної документації клієнтом. Клієнт має право на отримання інформації про процес консультування в усній або в письмовій формі. Психолог зобов’язаний надати інформацію з поясненням спеціальних термінів та методів на тому рівні, який відповідає розумінню клієнта.¹²

7.2.8. Термін відповіді. ³Психолог повинен відповісти на запит від ⁴клієнта щодо отримання копії його клінічної документації або інших документів, що стосуються перебігу терапії, впродовж 2 тижнів.

7.2.9. Відмова у доступі. Психологи можуть відмовити клієнтам у наданні доступу до їх клінічної документації, якщо надання такої інформації може завдати прямої шкоди клієнту. Така відмова повинна бути обґрунтована і задокументована у справі клієнта та зберігатися з іншими матеріалами впродовж усього терміну зберігання документації клієнта.

7.3. Оплата та фінансовий менеджмент

7.3.1. Оплата за послуги. Психолог прагне бути максимально чесним, зрозумілим і надавати клієнту повну інформацію в інформованій згоді з питань оплати.

7.3.2. Пропущені сесії. Оплата за пропущені сесії обговорюється в інформованій згоді. У разі, якщо клієнт систематично відмовляється оплачувати послуги психолога, останній має право припинити терапію і перенаправити клієнта.

7.3.3. Бартер. Психолог утримується від бартерних відносин з клієнтом, тому що така оплата створює можливість для конфліктів, експлуатації і спотворення терапевтичних відносин (також див. розділ 5.5.2.).

7.4. Реклама послуг

7.4.1. Психолог правдиво заявляє про свою освіту, компетенції та методи роботи при наданні реклами. Спосіб подачі інформації має бути простим для сприйняття, не вводити в оману і не призводити до неправильного тлумачення.

7.4.2. Самореклама. Психологи, які працюють в організації (наприклад, школа, агентство, установа), яка надає послуги психологічного консультування або терапії, не направляють клієнтів до своєї приватної практики, якщо політика організації цього не передбачає.

7.5. Публічна діяльність

7.5.1. Професійна відповідальність за публічну діяльність. Психолог усвідомлює вплив власних висловлювань, зроблених з позиції професіонала, та їх можливі наслідки для конкретних людей, суспільства і для репутації професії в цілому.

7.5.2. Психолог виходить із того, що конфіденційність і анонімність в інтернеті не гарантовані.

7.5.3. Психологу категорично недопустимо розголошувати інформацію, за якою можна ідентифікувати клієнта, у засобах масової інформації та в ході публічних виступів.

7.5.4. Психолог не робить неправдивих заяв про свою практику, дослідження, компетентність, наукові ступені, повноваження, приналежність до асоціацій, свої послуги, гонорари, публікації або результати досліджень.

7.5.5. Психолог повинен розділяти особисті і професійні інтернет-сторінки та профілі, а також має розуміти ризики розкриття особистої інформації перед клієнтом. (Докладніше див. розділ 8).

 

8.       Дистанційне психологічне консультування

8.1. Визначення

8.1.1. Дистанційне психологічне консультування відбувається за умов, коли психолог та клієнт розділені відстанню за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

8.1.2. Інформаційно-комунікаційні технології включають комп’ютери, програмні додатки, вебплатформи, телефони, відео, чат у режимі реального часу, електронну пошту, обмін повідомленнями, вебсайти та соціальні мережі.

8.1.3. Не всі інформаційні технології можуть забезпечувати захист конфіденційності клієнта, і тому їх використання має бути зваженим, погодженим із клієнтом і часто обмеженим.

8.2. Організація місця консультування

8.2.1. Конфіденційна обстановка. Психологи обговорюють конфіденційну інформацію лише в обстановці, у якій вони можуть належним чином забезпечити конфіденційність клієнта.

8.2.2. Спілкування з клієнтом має бути через захищений, бажано повністю енкриптований зв’язок.

8.2.3. Консультування через медіазасоби в публічних місцях забороняється.

8.3. Правові питання

8.3.1. У разі онлайн-консультування психолог повинен виконувати законодавство країни, в якій він проживає, і в якій перебуває клієнт.

8.3.2. Психологи переконуються, що їхні клієнти знають про відповідні юридичні права та обмеження, які регулюють практику психологічного консультування та терапії, коли психолог і клієнт перебувають у різних регіонах чи країнах.

8.3.3. Психологи додають інформацію про юридичні аспекти психологічної допомоги в дистанційному форматі до інформованої згоди, а клієнти засвідчують своє розуміння підписом.

8.3.4. Психологи ведуть електронні записи справ клієнтів на основі професійної практики, законів та статутів держав, у яких перебувають клієнт і психолог.

8.4. Інформована згода та розкриття інформації

8.4.1. Автономія клієнта в дистанційному консультуванні. Клієнти мають свободу вибору щодо використання дистанційного консультування, соціальних мереж або технологій у процесі консультування.

8.4.2. Психологи визнають обмеження збереження повної конфіденційності електронних записів при їх передачі електронними засобами зв’язку. Вони повідомляють клієнтів про те, що інші можуть мати санкціонований або несанкціонований доступ до їхньої інформації. Психологи застосовують розумні запобіжні заходи для забезпечення приватності та конфіденційності клієнта в процесі дистанційного консультування, передачі даних та зберігання документації про послуги.

8.4.3. Психологи повідомляють клієнтів про процедури, що використовуються для ведення електронних записів. Це включає, але не обмежується роз’ясненням методів шифрування, протоколів безпеки записів та процедури зберігання файлів.

8.4.4. При складанні інформованої згоди психологи також враховують:

• можливість відмови технологій та альтернативні методи надання послуг у ситуації такої відмови;
• передбачуваний час відповіді через електронні методи комунікації;
• процедури на випадок екстрених ситуацій, яких слід дотримуватися, коли психолог недоступний;
• різницю часових поясів;
• культурні або мовні відмінності, які можуть вплинути на процес дистанційного консультування та комунікації.

8.5. Забезпечення конфіденційності при дистанційному консультуванні

8.5.1. Психологи вживають належних заходів, щоб перевірити особу клієнта на початку та протягом усього періоду надання послуг. Перевірка на першій зустрічі може включати, але не обмежуватися, перевіркою посвідчення особи з фотографією, персонального ідентифікаційного коду, а на наступних зустрічах може бути достатньо кодового слова або псевдоніма.

8.5.2. Психологи, які використовують соціальні медіа та вебсайти, повинні розробити письмові процедури використання таких технологій щодо теперішніх і колишніх клієнтів. Ці процедури мають принаймні забезпечувати належний захист приватності та конфіденційності клієнтів і захищати від непотрібного формування подвійних стосунків. Наприклад: психолог має відокремлювати облікові записи для особистих та професійних цілей. Типи облікових записів включають, але не обмежуються, електронною поштою та соціальними мережами.

8.6. Обмеження дистанційного консультування

8.6.1. Психологи повідомляють клієнтів про переваги та проблеми використання інформаційно-комунікаційних технологій як частини послуг психологічного консультування та психотерапії.

8.6.2. Психологи перевіряють доречність використання дистанційного психологічного консультування потенційними клієнтами та документують рішення у справі клієнта. Зокрема, психологи беруть до уваги інтелектуальну, емоційну, фізичну, мовну та функціональну здатність клієнтів користуватися визначеною технологією без перешкод. Таким чином вони підтверджують, що клієнти знають як мету, так і процес використання інформаційно-комунікаційних технологій, надаючи їм у цьому ресурси та підтримку за потреби.

8.6.3. Психологи зважують, чи відповідають вік та проблема клієнта можливостям та обмеженням дистанційного консультування. Наприклад: робота з дітьми та травмою може бути неефективною, а іноді навіть небезпечною для добробуту клієнта.

8.6.4. Психологи вживають необхідних заходів для сприяння відповідним заходам безпеки, незалежно від їхньої оцінки ймовірності щодо схильності клієнтів завдати шкоди собі чи іншим. Інформована згода має містити інформацію для допомоги у кризі за місцем проживання, а також місцевий контакт (телефон родичів чи друзів) для зв’язку психолога в кризових ситуаціях.

8.6.5. Коли дистанційні послуги психологічного консультування вважаються неефективними, психологи розглядають можливість переходу на очні сесії. Якщо психологи не можуть запропонувати очні сесії, вони повинні перенаправити клієнтів до інших фахівців, які можуть їх надати.

8.6.6. Підвищення кваліфікації та розвиток. Ринок, стандарти та захист дистанційних послуг постійно змінюються. Тому психолог має щорічно брати участь у навчаннях, підвищенні кваліфікації щодо якості, стандартів та варіантів надання дистанційних послуг.

 

9.       Особливі групи населення

9.1. Особливі групи населення

9.1.1. Оскільки ми живемо в полікультурному та полімовному суспільстві, психологам, незалежно від їхнього етнокультурного походження, доводиться стикатися з клієнтами, які мають суттєві відмінності від них. Тому для психолога важливо розширювати знання щодо консультування різних верств населення та підвищувати свою культурну сприйнятливість, щорічно проходити додаткові навчальні тренінги та отримувати консультації колег щодо культурно нових або складних проблем клієнтів.

9.1.2. До вразливих категорій відносять: осіб, які пережили насильство, мігрантів, біженців, вимушено переміщених осіб, представників релігійних спільнот, сексуальних працівників та працівниць, представників сексуальних меншин, ромів, безхатченків, людей у місцях позбавлення волі, людей із важким діагнозом та особливим медичним статусом.

9.1.3. Психолог повинен мати так звану міжкультурну толерантність та компетентність, яка лежить в основі побудови емпатичного контакту з представниками вразливих категорій та інших культур, що потребує знань правил поведінки, різних соціальних ролей, прийнятих у іншій культурі чи вразливій групі населення.

9.1.4. При наданні психологічної допомоги вразливим групам населення та членам релігійних спільнот психологам необхідно пам’ятати про роль церкви та релігії для представників тієї чи іншої культури. Міцні зв’язки з релігійною громадою можуть бути настільки ж значущими, як і відносини в сім’ї.

9.1.5. Для покращення комунікації з мігрантами з інших країн психолог за необхідності може залучати перекладача, який заздалегідь повинен бути проінформований про принцип збереження конфіденційності.

9.1.6. У роботі з ЛГБТ-клієнтами для психолога важливо не нав’язувати свої цінності і бути чутливим до їхніх історій, потреб та запиту.

9.1.7. Психолог поважає самовизначення клієнта та використовує у зверненні ім’я та гендер за проханням та ідентифікацією клієнта.

9.1.8. Психолог уникає пояснень щодо формування орієнтації та гендера клієнта, коли їх неможливо довести.

9.1.9. Психолог повинен вміти працювати з людьми, які мають обмежені можливості здоров’я та інвалідність, у питаннях вирішення їхніх психологічних проблем, складати план психологічної допомоги з метою досягнення максимально можливого функціонування та добробуту.

9.1.10. Для надання комплексної допомоги психолог може працювати у міждисциплінарній команді з іншими фахівцями (лікарями, психіатрами, педагогами, соціальними працівниками тощо).

9.1.11. Психологи щорічно підвищують свою кваліфікацію щодо роботи з вразливими групами населення та за необхідності шукають консультацію та супервізію у більш досвідчених колег.

 

10.    Піклування про себе

10.1. Самодопомога

10.1.1. Психолог має усвідомлювати, що турбота про себе та власне благополуччя є запорукою ефективності роботи, оскільки таким чином клініцист забезпечує найкращі терапевтичні умови для клієнта.

10.1.2. Психолог має володіти та активно застосовувати методи самодопомоги з метою управління професійними ризиками, а саме професійно пов’язаною (вікарною) травмою, втомою від співчуття (емоційне оніміння) та вигоранням.

10.1.3. Проблема ефективної самодопомоги актуалізується історією особистих травм психолога, тому передбачається, що психолог постійно перебуває в процесі оцінювання себе, своїх реакцій та звертається за особистою психотерапевтичною та консультативною допомогою, коли він/вона її потребує.

10.1.4. Психолог дослухається до зворотного зв’язку супервізорів та оточуючих, які можуть побачити ознаки психологічної травми, втоми від співчуття або вигорання до того, як вона стане очевидною для самого психолога, та обговорює її зі своїм супервізором або довіреним колегою для прийняття рішення щодо призупинення практики та необхідності особистої терапії.

10.1.5. Коли психологи усвідомлюють, що вони не можуть адекватно надавати послуги клієнту внаслідок своїх фізичних, психічних або емоційних проблем, то вони зупиняють свою практику і утримуються від над²ання професійних послуг. У такому випадку їхнім клієнтам треба пояснити обмеження у стані здоров’я терапевта, і клієнти мають бути передані іншим фахівцям.

10.1.6. Психологи можуть відновлювати свою клінічну практику після тимчасової перерви через погіршення свого фізичного, психічного або емоційного стану, коли їхній стан покращується достатньо для надання якісних послуг.

 

 

 

1. Заповніть заяву на вступ (онлайн або у встановленій формі).
2. Додайте копії документів про освіту та EMDR-навчання.
3. Дочекайтесь розгляду заявки відповідно до внутрішніх процедур Асоціації.