Валентина Петренко

Травма не зникає сама.
Вона зберігається у пам’яті, у тілі, у нервовій системі.

Іноді це проявляється як постійна тривога без видимої причини.
Іноді — як емоційне оніміння, виснаження, складність довіряти чи повторювані сценарії у стосунках.
Минуле може жити у флешбеках, напрузі в тілі, порушеннях сну або надмірно сильних реакціях на звичайні події.

У своїй практиці поєдную EMDR та схема-терапію. Це дозволяє працювати не лише з травматичними подіями, а й із глибинними переконаннями про себе («зі мною щось не так», «я небезпечний», «мені не можна довіряти») та раннім емоційним досвідом.

Окремий напрям моєї роботи — підтримка людей, які пережили війну та вимушену міграцію. Коли руйнується зовнішній світ, нервова система часто продовжує жити в режимі загрози навіть у безпечному середовищі. У терапії ми поступово допомагаємо тілу повернути відчуття безпеки, а психіці — інтегрувати пережите.

Мій професійний досвід та дослідницька діяльність у сфері психологічної підтримки мігрантів були відзначені International Humanitarian Award Американської психологічної асоціації (APA, 2026). Я постійно підвищую кваліфікацію, проходжу супервізію та працюю відповідно до міжнародних професійних стандартів.

Для мене терапія — це не швидке «виправлення», а структурований і безпечний процес. Ми рухаємося в темпі, який витримує нервова система. Робота може бути глибокою — і водночас екологічною.

Я вірю, що навіть найболючіший досвід може бути інтегрований так, щоб перестати визначати життя людини.
І що внутрішня стійкість — це процес, який можна відновити.